Чистіша з книг

У тринадцять років я почала часто ходити до церкви з подругою: у суботу, неділю й на християнські свята. Дуже хотіла постити, але, оскільки я не готувала, це було неважко виконати. Проте коли виникали питання – «Чому немовлята помирають?» – мені відповідали: «На те воля Божа».

Одного дня ми з братом були на кухні – він готував і наспівував гарну мелодію зі словами: «Гаре Крішна Гаре Крішна Крішна Крішна Гаре Гаре…». Мені сподобалося, і я, плутаючи прості слова, підспівувала. Але розум узяв гору: «Що це за пісня?» – спитала я. Брат розповів про душу, про реінкарнацію. Я обурилася, почала гаряче доводити, що є пекло й рай, що людина живе лише одне життя на землі.

Брат відвідував заняття з йоги та медитації. Туди прийшов відданий у вайшнавському вбранні, з шикхою. Брат придбав у нього «Бгаґавад-ґіту». Мені сказав, що якщо захочу взяти цю книгу, спершу треба вимити руки з милом!

Я її не чіпала – не хотіла зайвий раз мити руки. Але цікаво було, що ж у ній написано, у цій найчистішій книзі. Помила руки й почала читати. Текст був зрозумілий, але коли читала коментар, не все могла збагнути. Це було моє перше знайомство.

Коли мені було шістнадцять, брат повернувся з армії й запропонував піти до відданих на програму вдома (тоді в Тирасполі ще не було храму). Я вдягнула найкращий наряд – лосини й коротеньку спідницю під колір. Ми прийшли до якоїсь оселі. Там було стільки різного взуття, що свою пару важко було знайти. Люди співали… Брат оглянув мене з голови до ніг і сказав: «Підемо додому!»

У сімнадцять я вступила до ліцею-коледжу. Нова доросла сторінка життя. Нові люди, новий досвід – і позитивний, і негативний. І знову ті ж самі питання, на які ніхто не може дати зрозумілої відповіді. Я звернулася до брата – він запитав, чи пам’ятаю, як ми не дійшли до відданих. Я пам’ятала, бо дуже хотіла тоді зайти й дізнатися, що ж це таке – «Гаре Крішна». Ми вирішили піти з однокурсницею: одні вихідні вона не змогла, потім – теж. Брат спитав: «Ти була у відданих?» – відповіла, що подруга не може. Він сказав: «Коли людина помирає, жодна подруга не допоможе!»

Я познайомилася з однією відданою та її цікавим сином. Вони запитали мене, чи повторюю я маха-мантру. Я подумала: «Це, мабуть, товстенна книга». Вони дали мені листочок, на якому було написано: «Маха-мантра: Гаре Крішна Гаре Крішна Крішна Крішна Гаре Гаре Гаре Рама Гаре Рама Рама Рама Гаре Гаре». Подарували чотки, дали магнітофон і кілька касет із кіртанами Індрадьюмни Свамі. Однокурсниця дала почитати «Джерело вічного блаженства. Крішна». Потім і сама захотіла її читати. Я продовжила читати в бібліотеці, у читальній залі. Гаре Крішна!

Тапасі Деві Дасі
(Як я прийшов в.1)